ВИКОНАТИ ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ

Чомусь у можновладців руки не доходять до реформування державної виконавчої служби. Натомість, на думку політиків, для підвищення ефективності роботи Державної виконавчої служби (ДВС) достатньо запровадити офіційні відмітні символи (Проект Указу Президента України від 13 лютого 2013 року «Про затвердження символіки Державної виконавчої служби України»), і судові рішення виконуватимуться самі по собі, а питання матеріального забезпечення та отримання безперешкодного доступу до інформації про майновий стан боржників – питання завтрашнього дня та не є на часі.

За статистикою кожне друге рішення суду в Україні не виконується.

Незважаючи на те, що з березня 2011 року діє нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» (ЗУ «Про виконавче провадження»), робота ДВС продуктивною від цього не стала. У свою чергу, для стимулювання виконання судових рішень до справи бралися і вищі судові інстанції – Верховний Суд України (ВСУ) (Постанова пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14), Вищий адміністративний суд України (Постанова пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року № 3), Вищий господарський суд України (Постанова пленуму «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17 жовтня 2012 року № 9), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) (Інформаційний лист «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» від 28 січня 2013 року № 24-152/0/4-13).

Стягувач може активізувати державних виконавців до виконання прямих обов’язків шляхом подачі різноманітних скарг до вищих органів ДВС, суду, правоохоронних органів.

Виходячи з положень статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» та статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Оскаржуючи в адміністративному порядку дії (бездіяльність) державного виконавця, скаржник не позбавлений права звернутися також безпосередньо і до суду.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (статті 383, 384 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), частина четверта статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Як відомо, сторонами виконавчого провадження є боржник та стягувач. Скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців подають в місцевий суд загальної юрисдикції, якщо рішення було ухвалене в рамках цивільного судочинства.

Також слід зазначити, що у порядку цивільного судочинства мають оскаржуватися й дії та бездіяльність органів ДВС (посадових осіб) під час виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу та третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень були видані саме судами цивільної юрисдикції. Натомість, у разі, коли державні виконавці не здійснюють (не ефективно здійснюють) виконання за виконавчими написами нотаріусів, то доведеться скаржитися в рамках адміністративного судочинства.

Досить цікавим є питання визначення початку виникнення права на подачу скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця з позиції ВССУ.

Так, скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК).

Не завжди державний виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У такому разі слід керуватися тим чи зазначений в законі строк здійснення певної дії державним виконавцем. Якщо строк в законі встановлено, але по його закінченню державний виконавець не вчинив відповідну дію, то таку поведінку слід розцінювати як відмову у здійсненні дії та відповідно до статті 385 ЦПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.

У випадку, коли ж обов’язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не вказано, то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.

Якщо буде пропущено строк для подачі скарги, то суд виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду. Однак, у разі, коли зі скарги чітко не вбачається чи пропущений строк звернення до суду, то існує два варіанти розвитку подій: або на стадії відкриття провадження по справі виноситься ухвала про залишення скарги без руху та надається строк для усунення недоліків, або ж безпосередньо під час судового розгляду справи виноситься ухвала про залишення скарги без розгляду або її задоволення/незадоволення.

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, перелічені в частині сьомій статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження»:

1. найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
2. повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
3. реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
4. зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;
5. викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6. підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Суди, беручи до уваги принцип рівності сторін процесу, зазвичай залучають до розгляду справи й іншу сторону виконавчого провадження.

Однак у будь-якому разі згідно з рекомендаціями ВСУ, ВССУ неявка заінтересованої особи, яку повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень статті 386 ЦПК скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Судовим рішенням у відповідній категорії справ є ухвала (стаття 387 ЦПК). До оскарження ухвал застосовуються загальні положення ЦПК.

У разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу ДВС задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

До набуття чинності ЗУ «Про судовий збір» відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини третьої Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян, судовий збір оплачувався у розмірі 0,2 неоподаткованих мінімумів доходу громадян, однак у більшості справ суди не вимагали оплати судового збору за подання скарги у порядку статті 383 ЦПК.

З 01 листопада 2011 року набув чинності Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», яким питання оплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС не врегулювано.

У разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (статті 1174, 1166, 1167 Цивільного кодексу України).

Відповідачем у таких справах є орган ДВС, до складу якого входить державний виконавець та відповідний територіальний орган Державного казначейства України (пункт 21 постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).