02.10.2013
Чергове зменшення розміру облікової ставки НБУ (з 13.08.2013 р. вона становить 6,5% річних) змусила знов замислитись над неадекватністю реальним ринковим умовам встановленого законом обмеження відповідальності за невиконання грошових зобов’язань.
Як відомо, згідно статті 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня (тобто, на сьогодні 13%).
Судова практика свідчить, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ (зокрема, постанови ВСУвід 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010 та від 24.10.2011 № 25/187).
Цілком зрозуміло, що такий розмір пені, навіть якщо додати до нього три проценти річних та інфляційні, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не забезпечує достатньо рівня захисту інтересів кредитора, особливо враховуючи обмеження по періоду її нарахування в господарських відносинах (шість місяців).
У пошуках додаткових засобів захисту своїх інтересів потенційним кредиторам доцільно звернутися до практики Верховного Суду України (ВСУ), яка, на даний час, є обов’язковою для застосування всіма судами України.
Так, у Постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року по господарській справі №06/5026/1052/2011 (№ в ВСУ - 3-24гс12)зазначено:
«Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України (…) Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій».
Зазначену правову позицію також підтримано у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, а також у Оглядовий лист Вищого господарського суду від 29.04.2013 № 01-06/767/2013, де зазначено, що «одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України».
Таким чином, правомірним є зазначення в договорі, додатково до пені, штрафу, який стягується з боржника в разі несвоєчасного виконання грошових зобов’язань. Розмір такого штрафу законодавчо не обмежений. Наприклад, можна передбачити стягнення з боржника одноразового штраф у в розмірі 20% від суми боргу за прострочення оплати на строк більш ніж 30 календарних днів.
Українська
Русский
English
