Запровадження колективної (бригадної) матеріальної відповідальності

Для цього необхідно виконати наступні дії:

1. видати Наказ про запровадження колективної матеріальної відповідальності;
2. провести збори трудового колективу;
3. укласти договір про колективну (бригадну матеріальну) відповідальність з усіма працівниками відповідної структурної одиниці підприємства, де таке запровадження необхідне (складу, цеху).

Як бачимо, запровадження такого виду відповідальності формально вимагає погодження з усім трудовим колективом (органом, уповноваженим на представництво). У законодавстві відсутній чіткий механізм порядку погодження з «іншим органом уповноваженим на представництво», якщо на підприємстві немає профспілки.

У таких випадках існують наступні альтернативні варіанти:

1. проведення загальних зборів трудового колективу і прийняття рішення про необхідність та доцільність запровадження колективної матеріальної відповідальності;
2. проведення зборів змін (для того щоб не проводити збори всього колективу складу) рішення про доцільність запровадження колективної матеріальної відповідальності, що також оформити у вигляді протоколу;
3. проведення зборів кожної зміни, яка обирає свого представника (ним може бути керівник бригади) для вирішення вказаного питання, і, відповідно, збори таких представників приймають рішення про необхідність запровадження такої відповідальності (таким чином фактично відбувається створення «органу, уповноваженого на представництво», який може погодити наказ про введення колективної матеріальної відповідальності).

Судова практика свідчить, що якщо профспілковий комітет не діє на підприємстві, то це не є перешкодою до запровадження колективної (бригадної) відповідальності працівників (наприклад, такого висновку дійшов ВСУ в ухвалі від 06.05.04 р. у справі № 6-706кс03). Однак місцеві загальні суди загалом дуже формально підходять до питання впровадження вказаної відповідальності без погодження з профспілкою: немає профспілки — немає й підстав для впровадження.

Отже, впровадження інституту матеріальної відповідальності працівників (як індивідуальної, так і колективної) передбачає здійснення певних формальних процедур та підготовки відповідних документів. Вимога до працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність на підставі п. 1 ст. 134 КЗпП вважається зміною істотних умов праці. Згідно зі ст. 32 КЗпП про таку зміну працівники повідомляються не пізніше, ніж за 2 місяці. Відмова працівника продовжувати роботу в нових умовах є підставою для звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку (ч. 1 ст. 44 КЗпП).