Заборгованість нарешті можна буде списати на підставі повернення виконавчого документа

• заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
• прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
• заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;
• заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;
• заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
• прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

Водночас, переважна більшість кредиторів не очікують, доки мине строк позовної давності, і звертаються до суду із позовом про стягненням заборгованості.

Разом з тим, виконання винесених судами рішень про стягнення заборгованості на практиці досить часто виявляється неможливим в зв’язку з відсутністю в боржників майна, на яке може бути звернено стягнення. В цьому разі державні виконавці повертають стягувачам виконавчі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження”.

В таких випадках кредитори опиняються в правовому «глухому куті»

Списати заборгованість на підставі підп. «а» п. 14.1.14 ПКУ вони вже не можуть, оскільки пред’явлення ними позову перервало позовну давність на підставі ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Водночас, нести додаткові витрати та ініціювати тривалу процедуру визнання боржника банкрутом кредиторові абсолютно недоцільно (так як за результатами виконавчого провадження вже відомо, що майна в боржника немає), а подекуди й формально неможливо (якщо розмір заборгованості не досягає трьохсот мінімальних заробітних плат, як передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).Тож використати підп. «в» п. 14.1.14 ПКУ кредитори теж не можуть.

Отже, якщо йдеться не про боржників – фізичних осіб (підп. «б» п. 14.1.14 ПКУ) і не про заборгованість, забезпечену заставою (підп. «г» п. 14.1.14 ПКУ), кредиторам доводилось миритися з неможливістю віднесення безнадійної заборгованості до витрат, або відносити її до витрат на свій страх та ризик, опиняючись перед загрозою нарахування контролюючим органом податкових зобов’язань та фінансових санкцій.

Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень"від 24.10.2013, № 657-VII нарешті ліквідував цю законодавчу прогалину шляхом викладення у новій редакції підп. «б» п. 14.1.14 ПКУ.

За новою редакцією підпункту, «безнадійною» визнається й заборгованість юридичної (а не лише фізичної) особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості". Зміни набрали чинності з 01.01.2014 р.