08.05.2017
Бажання зекономити, а інколи прояв звичайного правового нігілізму з боку громадян спонукає останніх звертатись до не зовсім законних схем при вчиненні правочинів, ризикуючи наразитись на серйозні неприємності у майбутньому.Так, наприклад, досить популярним способом оформлення угоди купівлі-продажу транспортного засобу є видача нотаріально-посвідченої довіреності на право володіння, користування й розпорядження транспортним засобом на ім’я покупця, так званої генеральної довіреності. При цьому, головною помилкою багатьох є переконання у тому, що при оформленні такої довіреності дійсно відбувається перехід права власності від однієї особи до іншої.
Прикладом того, як ігнорування вимог закону може призвести до появи негативних наслідків є рішення Судової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суд України (надалі також – "ВСУ") від 16 грудня 2015 року по справі № 6-688цс15. Позивач, бажаючи визнання права власності на автомобіль, "придбаний" на підставі довіреності на право володіння, користування й розпорядження транспортним засобом звернувся до суду, посилаючись на те, що видачею довіреності було приховано інший правочин, який дійсно мав місце – угоду купівлі-продажу автомобіля. За результатами розгляду справи, суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що "видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала", як результат "відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль".
Іншими словами, погоджуючись на отримання товару (транспортного засобу) за довіреністю ви маєте шанс залишитись ні з чим. Ба навіть будете змушені доводити те, що автомобіль був саме придбаний вами, а не викрадений.
Додатково зазначимо, що положення п. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дозволяють судам при винесенні рішень відступати від правової позиції, викладеної Верховним Судом з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У своїй постанові від 07.03.2017 року по справі № 21-1530а16 Верховний суд України навів мотиви, з огляду на які суд касаційної інстанції може відступити від правової позиції Верховного Суду України. Такими мотивами, зокрема, можуть бути: 1) наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких була сформульована правова позиція Верховного Суду України; 2) час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; 3) відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; 4) стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і тих, що були підставами для формування правового висновку; 5) відсутність/настання ґрунтовних змін в суспільному, економічному житті країни, за буття яких сформульована правова позиція Верховного Суду України почала обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
Ми ж радимо не ризикувати при укладенні таких значних майнових угод, як купівля-продаж авто та оформити правочин належним чином.
Повний текст Рішення ВСУ по справі №6-688цс15 за посиланням - https://urlid.ru/b1q3.
Українська
Русский
English
