Верховний Суд України визнав правомірним поручительство без згоди боржника

Слід враховувати, що в силу ч. 3 ст. 82 та ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу є обов’язковими для всіх господарських судів, а в силу ч. 2 ст. 214 та ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу – для загальних судів при розгляді цивільних справ.

Така практика створює нові можливості для кредиторів, насамперед потужних організацій, таких як банки. Віднині такі кредитори матимуть змогу, уклавши договір поруки із певною юридичною або фізичною особою, подати позов із солідарними вимогами до боржника і «поручителя» за місцезнаходженням останнього, керуючись ч. 3 ст. 15 ГПК (ч. 1 ст. 113 ЦПК), а боржник, враховуючи, що процесуальне право не передбачає відповідної підстави зміни підсудності після відкриття провадження по справі, змушений буде вирушати до «чужого» суду за захистом своїх інтересів.

Чи не єдиним засобом уникнення подібних зловживань сьогодень є включення до договору відповідного застереження, що забороняє кредитору встановлювати поруку без отримання попередньої письмової згоди на це боржника (або принаймні застереження щодо заборони передання прав та обов’язків третім особам). З врахуванням позиції все того ж ВСУ, наприклад, в Постанові від 01.09.2009 № 3-3286к09, за наявності такого застереження договір поруки, укладений без згоди боржника, буде визнано судом недійсним.

Корисні посилання: